Ріже вітром мокрі очі,
Рве одежу на шматки,
Скоро кат сокиру точить,
Кров дописує рядки,
Стала шкіра проти ночі,
Груба й чорна, як кірза,
Не відмиє, не розмочить,
Навіть мамина сльоза,
Тільки сірий сніг з золою,
Поховає тіло битви,
Над чиєюсь головою,
Прочитає всі молитви.
Він вдихає сморід смерті,
Що в’їдається у мізки,
Як каміння надто тверді,
Надто мертві душі близьких.
Поминайте хлопців з ранку,
Тих, що полягли за мрію,
Щоб народженні в світанку,
Промовляли слово: «Вірю»!
© Юрій Прокопенко.
[img][/img]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564492
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 05.03.2015
автор: Юрій Прокопенко