Є окаянні і мізерні теми,
які не красять наші імена.
І темні розуміють, що таємно
на рівні душ таки іде війна.
Здається, що достатньо і цієї,
що маємо – звірячої різні.
Не доведи нас, Боже, до ідеї
і за своє горіти у вогні.
І проситься, і колеться явити
достойне фарисея житіє.
Та лячно і туману напустити,
і лоба надубасити всує.
Не видивиш духовної подоби,
що бринькає на струнах почуття.
Мелодія зіркової хвороби
монетою розмінює життя.
Іудушку одна молитва гріє,
що іншого розшиє на взірці.
Останньою залишиться надія
сміятися у самому кінці.
Нічого не буває випадково.
Минуле повертає знову й знову
у програне сьогодні майбуття...
І зціпивши беззубості до крові,
втрачаємо нажите поступово
одного разу і на все життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563767
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.03.2015
автор: I.Teрен