Не пиши мені безнадійні вірші,
Такі витончені і водночас прості!
Не обіцяй вічно кохати –
Ми лише люди, що з нас взяти…
Давай жити, як створіння земні,
Забувши про сподівання пусті.
І залишимо недосяжні висоти,
Такі болючі і смертельні польоти!
Візьми мої руки, у руки свої,
Такі шершаві і водночас теплі.
Залишимо по-заді людські пересуди.
І лише Бог знає, що з нами буде….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563715
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2015
автор: Мішталь Наталя