Він бив його зі злістю, до бестями
Веслом по тілу. У крижаній воді
А пес дивився зблідлими очами
У п’яні очі цій нинішній біді.
Кров цибеніла із грудей собачих -
Хотів втекти від вбивці за будь-що,
Та сили витікали з ран гарячих
Й волало серце: -Та це мені за що?
Отямсь! – Кричали знов собачі очі.
Й покірно так дивились на човна
Так віддано, так болісно, пророче
Благав почути – у чім його вина?.
А вбивця бив по тілу бідолагу…
Сміявсь безжально вслід чужій біді
За мить одну згубивши рівновагу
Вже душогубець бовтався у воді.
Крутився там безпомічно убивця
І одяг мокрий вже кожну мить тяжів,
Скувала тіло льодяна цариця
І сил не було дістатись берегів.
Та враз неначе хтось підставив руки
А хвиля вітру вдарила в обличчя……
Це пес, долаючи кроваві муки,
До берега тягнув свого убивцю.
Ось берег, наче вирвавшись з кайданів
Життя знов запалало кольорами….
А пес біля жорстокого тирана
Ліг, всі свої зализуючи рани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563579
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2015
автор: Віталій Поплавський