Приснився сон: нема війни,
та під Донецьком не стріляють,
а на обійсті пацани,
на шалбани футбола грають.
Докупи збіглись шахтарі,
рідне подвір’я у пилюці.
Вони й ще зовсім не старі,
м’яча пурнають у багнюці.
Як море хлинули роки,
дитинство думи колисали.
Що як раніше байстрюки,
теж у м’яча колись «гасали».
Біля відкритого вікна,
з АТО, «хтось» слухає новини.
Йому не сниться що війна
людей довела до сивИни.
Не вірю в ЗМІ коментарю -
що нікого вже не вбивають.
І хто ж, довів воротарю,
що сльози очі обвивають.
Навіщо біль разворушив,
що тата вбито, жах проймає.
Тай сльози хлопця, крик души -
неповерне… Його немає…
YuNikS© 02.28.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563256
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.02.2015
автор: Юрий СЛАЩЕВ