Зиґмунд Фройд видихає дим і відкашлює попіл.
Краплі падають з неба на висхлу старечу шкіру.
Відень кутає морок – глевкий, як варена картопля,
Відень крається навпіл оскалом старого звіра.
Відень – втомлений звір, що звучить, як різдвяна пісня,
Золотисте перо, що зумисно простромить папери.
Якось дивно смакує кава – зловісно й землисто,
І хапає за шию глуха шерстяна химера.
Зиґмунд Фройд видихає дим і відкашлює сажу.
Краплі падають з неба химері за душний комір.
Небо, вишите кулями, руки багряним маже.
Від учора воно назавжди змінило колір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563177
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2015
автор: Леся Kürbis