Широкими зіницями проникаєш у мою підсвідомість,
Перекидаючи у себе черговий келих вина.
Такого гіркого, що мені очі лізуть на лоба, а натомість
Ти лише усміхнувся, і знов тишина.
Я б мовчала, травила б шлунок, німіла б до ранку,
Якщо б доторкнувся до моїх ти рук, то відчув,
Як трусить мене, як стискає ту хвору горлянку,
Що її цілувати любив, а тепер вже забув.
Я віддам все, що маю: і ранки, і ночі, і мрії,
Щоб мовчати з тобою так вічно і без вороття.
Ти ж допив цілу пляшку.Вже не я ,а вона тебе гріє.
Розумієш, просто хочу від тебе турботи а не співчуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2015
автор: Юлія Антоняк