Навчились ми мовчати про важливе,
Аби не плакати - знов дзвінко сміємось...
Не думаючи, біжимо щосили.
Втрачаєм те,що зруйнувати боїмось.
У відчаї ховаємось від світу,
Закривши почуття всі на замок.
Пірнаємо у внутрішню орбіту,
Від власних утікаючи думок.
Та врешті починаєм розуміти:
Від себе ж неможливо утекти...
Приходить час страждати і жаліти
За тим, що не зуміли вберегти.
Тож треба в почуттях не сумніватись.
Що серцю рідне - вірно стерегти
У щирості ніколи не вагатись.
Боятись варто тільки самоти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562910
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.02.2015
автор: mirabelka