Мені не треба інших громадянств,
Не треба віз, ні визнання еліти,
Я лиш прошу для України шанс
Не замикати ряд країн третього світу.
Я не збираюсь лишній раз просити вас
Почути люду витомлений стогін,-
Ви Вже оглухли до благальних фраз,
Ви Вже наставили всьому народу роги.
Щоб так безлюдно знехтувати всім
За що повірили, за що тебе обрали,
Раніше обходилися без слів,
Тепер – триндять, і тирять більш ніж крали.
Там – люди гинуть, люди більш ніж ти,
Вони своє життя кладуть на карту,
Щоб тут, в тилу, спокійненько росли
Як їхні, так і твої діти, падло.
Тобі повірили, – ти зрадив свій народ,
Під монастир підвів свою ж громаду
Героям буде вдосталь нагород
Тобі,- життя буд́е не шоколадом.
Достойно править той, хто правити не прагне,
Кому за кредо совісність і честь,
Але в Парламент не беруть порядних
Й ми знову терпимо Маріонеток єресь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562751
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.02.2015
автор: Тарас Ковалюк