За картиною В.Рекуненка
О, цих дзеркал химерна, дивна суть!
Я свій портрет нітрохи не впізнала!
Там жінка втомлена... тоді як тут –
Метеликом на хвилях карнавалу…
В тій – за Бальзаком – досвід помилок,
А я ж… мені б… в Країну Задзеркалля…
Де кіт Чешир… де бЕзум – не порок…
Де в травах я колись себе шукала…
Здається, вчора… ні, була весна…
Чи, може, літо?.. пам’яті годинник
Замислився… на стрілках – сивина…
І під очима спогадів стежинки…
Невже то я? Статечна і сумна…
Від дотиків стомились рукавички…
Троянда стала жовта і бліда
І розгубила пелюстки з незвички…
Ах, Діно! Кицю! Ти ж була, як ніч!
Це ж кошеня – руде і не магічне…
І дзеркало – буденна вельми річ…
А те було казково-екзотичне…
Чиєсь послання на моїм столі…
Уже засохло, наче той гербарій…
Знайомий запах чаю, як тоді…
Кохав, виходить… я вважала – марив…
Тепер далекі – у своїх світах…
А може, є дверцята… прослизнути б…
Стікає в душу свічка у руках…
Холодне скло… у полум’ї секунди…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562418
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2015
автор: ptaha