У гірському селі Тухлі, де Франко колись бував
І у творі «Захар Беркут» минуле славне описав,
Живуть собі дідусь й бабуся, а з ними – внучок дорогий:
Батьки із братом у столиці, а він – в селі, бо ще малий…
Якось у гості до Миколки приїхав старший брат Іван,
Відтоді у старенькій хаті почався справжній балаган…
Іван «виховує» Миколу: «Пацан, я в шокє, как ти мог!
А твой базарчік по-хохольськи вопше сваліл мєня із ног!
Прікід вот етот – вішіванка – фу, дєрєвєнщіна, отстой!
Смотрі, вот – я: от «Дольче» – майка і пріча – «Звєрєв»… Как? Крутой?!
Миколка злякано дивився на горе-брата і… мовчав…
Невже фарбований цей клоун – Івась, якого так чекав??!
Що сталося з тобою, брате? Чом ляльку з себе ти зробив?
Оцим «карочє», «пріча», «круто» людську подобу загубив!
Так думав він, але сказати боявся, бідний, не посмів…
А брат-упир усе знущався, калічив мову – аж упрів.
Заплакав менший… Вийшов з хати… А старший вив, шипів, кричав…
Усе святе, вкраїнське, рідне у бруд ганебно затоптав!
Заплакав соловейко в лузі… Калина всохла і верба…
Затихла кобза, стихла дума… Невже кінець? Отак?.. Ганьба!..
О, ні, запроданці безликі, вам не зламати цей народ,
Не вбити мову калинову, що знесла стільки перешкод!
Коли б усі, як той Миколка, повстали серцем проти зла,
То наша мати Україна давно б у щасті розцвіла!
Отож учімося, читаймо, як нам Шевченко заповів,
Плекаймо мову українську у душах дочок і синів!
Щоб не було Ваньків Безрідних у наших селах і містах,
Молімось щиро по-вкраїнськи – й спасенні будемо в віках!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562357
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.02.2015
автор: РОЯ