Тут вже не Руїна,
а Фабрика смерті.
Де Люди – то корм,
який мають зжерти.
Порційно нас ділять
на блюда за смаком:
Сніданок/вечеря –
Людині ознака.
У шкурах овечих
Вовки люті ходять.
Харчуються нами
і зо Світу зводять.
Їм більше не треба
вночі полювати.
Ми завжди готові
Вовків годувати.
Живе поруч когось
маленький злидарик,
Його загризають
неначе сухарик.
За кам’яним плотом
втішаються днині
В щоденних турботах
Не люди, а свині.
І ті, що за муром,
і ті, що під Небом
Беззахисні всюди
й нікому не треба.
І ніде тікати,
і ніде подітись,
І не вберегтися,
і не вборонитись.
Бо вариться кожен
в щоденних турботах
Й приваблює вовків
до їжі охочих.
Здорових і сильних
шматують живими
В просторах безкрайніх
на Сході країни.
Надію старих і
малих спепеляють
та тліючі рештки
людей поїдають.
Так вовки втішаються!
гидко скавчать.
Збиваються в зграї,
Люди ж мовчать.
А деякі мислять,
Що вовками стали
Та з Вірою гинуть
У іграх кривавих.
Єднайтесь!
Забудьмо незгоди і біди!
Допоки не стали
для вовків обідом!
Рятуймось! нам треба
Гуртом боронитись,
Щоб вовків прогнати
Й Людьми залишитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562313
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.02.2015
автор: ABIV