Коли вдягну бабусі вишиванку,
Що так багато поколінь пройшла,
Я почуваю себе пташкою,
Що ось злетить у небеса.
Легка, тонесенька тканина,
Мов пензликом мальовані нитки
Відтворюють собою сад вишневий,
Зелений гай і запашні квітки.
Любов, тепло я відчуваю,
Як тільки одягну її.
У світ думок шалених поринаю
І бачу пред собою, мов у сні,
Як обережно вишива моя бабуся
У теплій хаті, при свічі.
Вона у кожен шрихт любов вкладала,
Тепло серденька заховала,
Молила, щоби не було журби
І вишиванка нашим оберегом стала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562180
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2015
автор: Валері