У білий світ крізь призму суєти
Помежи вічні померки і зради
Я силоміць училася іти,
Межи смертей уміла не вмирати.
Коли душа тремтіла, як листок,
Одним-одна, обпалена вітрами.
Моя судьба народжувала крок
Із дня у день зализуючи шрами.
Я просто йшла за сонцем, що вгорі
На зло журбі – натомлена і світла.
На паперті перейдених доріг
Огнем зорить моя жертовна свічка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561442
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2015
автор: Леся Shmigelska