А коли прийде час на останнє в житті рандеву,
Хай душа одягнеться у шати осіннього листя
І, натхненно співаючи пісню-колядку-хвалу,
Сяде верхи на вовка, щоб межі залишити лісу,
Де стежини сумні переплетені вересом днів,
Де у хащах таємних живуть Перелесники й Мавки,
Де соснові колони, величні й суворо-стрункі,
Свічковоском стікають бурштинно по сонячних краплях…
Перевізник, стомившись, приляже на теплій ріллі –
І призахідне сонце в очах відіб’ється пророцтвом –
Я не можу не їхати… Там, на захмарній землі
Вже очікує Той, що на хрест за гріхи первородства…
На межі горизонту з душі позривають вітри
Позолочене листя – оголена піде, як перше, –
По канату залишених вовком глибоких слідів,
Між гріхів балансуючи й острах по хмарах розтерши…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561326
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2015
автор: ptaha