Щось душу рве і розриває думи,
І пусто в ній: ні цілі, ні мети.
Крізь душу всі проходять облаштунки,
А я не помічаю – все пусте…
І десь там б’ється серце, вкрите кригою
Та льються сльози, наче дощ з відлигою,
Думки сплелись у рій, неначе бджоли,
Гудуть, мов вулик, розриваючи чоло…
Все робиться неначе під наркозом,
Неначе відключили душу, розум
І тільки біль в душі, вогнем палає,
Неначе тіло мліє, завмирає…
Так болісно образа серце крає…
Та є надія, котра не вмирає,
Та є любов, що серце зігріває,
Краплиною тепла вона палає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561036
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.02.2015
автор: Лепесток