Ти сьогодні дуже зайнята, і я подумав, що побачення сьогодні не буде. Хоча десь у глибині душі тобі було прикро. Але я запрошу тебе на побачення, обов’язково запрошу…
Наше побачення буде тривати всього мить, але воно може стати довшим, ніж декілька годин. Адже у цьому примарному світі все відносно. Я візьму тебе за руку, і ми підемо гуляти нічним містом.
Я покажу тобі зірки – ні, не ті, що ти бачиш щодня – хоча й вони так зачаровують тебе, і ти готова всю ніч сидіти і дивитися на зоряне небо. Не знаю, може, ти бачила ці зірочки, які сяють не завжди, щоб люди не звикали до них, і не ставали вони якимсь обов’язковим атрибутом нічного неба. Дивно, так?
Бачити чітко маленьку крапельку вологи на листочку – це одне, і лише маленьку сяючу крапку на небі, яка значно більше крапельки роси, – це інше. Але так влаштований наш світ: бачимо дуже чітко те, що поруч, і бачимо лише слід того, що вдалині. Зірки на небі сьогодні такі різні: і крихітні, ледве видимі, і величезні, які намагаються замінити відсутній сьогодні на небі Місяць. Вони навіть світяться по-різному: одні з холодним блакитним світлом, але вони не відштовхують тебе, а, навпаки, ваблять своєю неприступністю, інші з рожевим світінням. Де твоя зірка? Ти можеш її знайти? Може, та, що сяє на самоті, намагаючись донести своє світло крізь хмари? Або та, що оточена іншими зірками, але вона так відрізняється від них?..
Давай послухаємо, що зірки шепочуть, які легенди й таємниці вони можуть повідати нам...
А потім ми підемо з тобою до швидкоплинного Черемошу…
Там нас буде оточувати шум води, що котиться у далечінь, – це безліч маленьких фонтанчиків, які заповнюють тишу, щоб інші звуки не порушували гармонію ночі. Я буду мовчати – та й ти, певно, сьогодні на роботі так наговорилася, що й тобі захочеться бути безмовною, лише йти і йти, вдихаючи свіжість гірського повітря й відчуваючи нічну прохолоду. Твоя втома відступить, тобі стане комфортно і легко на душі…
Яскраве підсвічування цих чудових фонтанчиків відвертає тебе від усього земного. Ця переливчаста різнобарвність нагадає тобі про найяскравіші враження твого життя, вірніше, про такі відчуття: як поцілунок матері, як радість від довгоочікуваної іграшки в дитинстві, як перші перемоги серед дітей, та мало що може згадатися… І ти будеш намагатися відновити в пам’яті все те, що було. Ця різнобарвна мозаїка нагадає тобі забуту з дитинства іграшку – калейдоскоп. Найменший її рух – і вже нова картинка, і ти вже захоплена новими враженнями, ще – і знову нова, і ти забуваєш попередню. Для тебе найкрасивішою буде та, що постане перед тобою зараз...
– Ти сьогодні відпочила, люба? Тоді до наступної зустрічі...
11 грудня 2007 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560916
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2015
автор: Віктор Слюсар