В домі
Батька мого,
на високій-високій горі,
куди не дотягують зором
сліпі ліхтарі,
вготоване місце для мене ─
поле квіткове зелене,
таке запашне-запашне!
Вкладе у трави мене
і заколише…
Вигукну: ”Вище-вище!”
Підхопить мене
вітерець,
закружеляє
над отарою
мирних овець
і опустить
на лоно землі…
кораблі
хмар легких
попливуть наді мною.
Все тут застигло весною:
верби, тополі і клени ─
все вічнозелене!
Немає тут місця
для відчаю
і для зрад,
квітне в любові сад.
Маленьку зорю ─
диво з див ─
мій люблячий Батько
вгорі засвітив.
Він любить мене таку ─
печальну свою дитину
неговірку.
Як час мій настане,
стишу земну ходу,
в дім Батька свого прийду
і оселюся тут,
де верби небо п’ють
і ніжаться
в сонячній зливі ─
щасливі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560638
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2015
автор: Tala Verba