Чи можна вірити усяким віщунам,
Усяким прогнозистам та пророкам?
Кому не ліньки, то на вуха нам
Розвішують локшинові тороки.
Послухаєш – такі круті знавці,
Такі вже аналітики, аж диво!
Проходить час, пророкування ці
Помилками назвуться шанобливо.
Бо хто не робить, помилок не знає,
А хто збрехав, той ще не раз набреше.
Уславлений трепло дипломи має,
А той, хто вірив, - собі гарбуз чеше!
Мир, - віщували, - буде восени.
Так запевняли, наче мало бути.
Та неможливо ні війну спинить,
Ні щось зробить, аби спинився Путін.
Озброєння бандитам йде таке,
Якого навіть натовці не мають!
І тільки й бачиш видиво гірке:
Українці – українців ховають.
Ховають в землю – мерзлу і тверду,
Таку безмірно дорогу і милу!
І ще немало крові віддадуть,
Аби покласти цвіт землі в могилу…
Аеропорт…Дебальцеве… що ще?
Повзе пухлина…множить метастази…
Єхидно усміхається лице
Московської лукавої зарази.
Передрікати розвиток подій,
Попри свій дар, не вмію і не можу.
Лишається, весь стос своїх надій
Адресувати лиш на ласку Божу.
Він вирішить:чи бути нам, чи ні…
Шкода дітей: їх майбуття загине!
Краще не жити на землі мені,
Якщо не стане неньки – України!
Молімось, друзі! Ми ж таки праві!
Кара впаде на зрадника і ката!
Ще буде красуватись на землі
В садку вишневім українська хата!
17 лют. 15 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560547
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.02.2015
автор: dovgiy