[color="#ff0000"][b]Як ми поволі зводимось з колін[/b][/color]
[color="#000dff"]Як ми поволі зводимось з колін,
Як неохоче покидаєм ярма,
Котрі нам напинали не задарма,
Лукаві люди упродовж століть.
Як ми поволі зводимось з колін,
Як боязко ми зводим очі зрячі –
Ми боїмося волі – не інакше,
Бо боїмося муки і терпінь.
За волю нас рубали і пекли,
Як нас ділили, як нас катували,
Як нашим білим тілом торгували,
А ми в покорі плентались – воли!
Бо знаєм лише кнут і добрий плуг,
І тільки прагнем кату догодити,
Пресвітлий Боже, чи ми варті жити,
Чи сніти в іпостасі недолуг?
Ми – вільний нарід,
Чи якіїсь бранці ?
Вкажи нам путь до світла і до щастя,
Не дай нам Боже, поодинці впасти,
На перехрестях боротьби і праці.[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560423
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: Гончар