Назустріч стежка бігла від садка,
Струмочком в ноги ніжно дзюркотіла.
Дощами з стріхи плакала зима.
Немов прощатись з нами не хотіла.
Багряне диво блимнуло навстіж.
Снігур. Як м’ячик з вишеньки скотився.
Стряхнув крильми ото вже нетерпіж.
Напроти мене в блюдечці умився.
Живе давно у мами вже привик,
Не вперше гостя з двору зустрічає.
Крутнув хвостом й сховався чарівник.
Із – за оріха шмуйлик виглядає.
Зробилось тепло й радісно мені,
Ступив в затишок тихо до калини.
Стою удома наче, я у сні:
"Як мало треба, Боже для, людини".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560383
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: Дід Миколай