Коли немилим все здається в світі,
І падає у тебе все із рук.
Куди себе тоді від мук подіти?
Твого розчарування чую в серці звук,
Та серце не болить, а просто пусто.
У розпачі зневірена душа.
Боротись з цим, повірте, так непросто.
І віра у людей тоді лиша.
Так часто зустрічаєм досконалість
У людях розчаровувать серця.
Один другому дарувати болість.
А ми невтішно любим ще творця.
Страждаємо, але усе ще любим.
Чекаєм СМСу, чи дзвінка.
Готові буть обдуреними вдруге.
Чекаєм з нетерпінням край вікна.
Та треба знайти силу, щоб простити,
Піднявши голову, піти з його життя.
І не просить, а просто відпустити,
Хоч будеш чути слізне каяття.
І не питать: чому розчарування
Закралося зненацька до душі.
Не треба тут ніякі з"ясування,
Коли від щастя втрачені ключі...
--
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560364
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: Н-А-Д-І-Я