***

а  я  помирала  разом  з  Донбасом
спочатку  мені  відібрало  мову
потім  контузило  (певно,  фугаси)
а  на  додачу  ще  й  куля  в  голову

в  операційній  притрушеній  білим
наживо  тіло  моє  розтинали
я  не  кричала  хоч  дуже  боліло
(серце,  напевно,  не  різані  рани)

тисячі  хлопців  у  білих  халатах
шили  мене  кулеметонитками
пульс  рахували  по  спалахах  ГРАДу
і  кровотечу  спиняли  тілами

очі  як  вікна  розчахнуті  в  небо
зболені  зорі  ночами  рахую
анестезій  і  гіпнозів  не  треба:
дуже  пече  –  значить  я  ще  існую

хочеться  жити  як  вволити  спрагу
(степ  пошматований  вірю  зростеться)
ніздрі  лоскоче  козацька  звитяга
вільні  вітри  непокояться  в  серці

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560178
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 16.02.2015
автор: ptaha