Коли війна вже на порозі,
Ти в мить відчуєш її дзвін.
І ти не будеш вже у змозі
Піднятися з обох колін.
Війна постукає у двері
Та не питаючи ввійде.
Але вона дочка імперій…
Вона до всіх до нас дійде.
Ти був малечою чи дідом?
Чи жінкою, що при надії?
Війна відніме крихту хліба
Та розіб’є ущент всі мрії.
Ти хочеш жити? Їй все рівно.
Ти хочеш вчитися, рости?
А їй лише одне потрібно:
У землю ставити хрести.
Ти просиш Бога: «Хватить! Досить!»
Благаєш Бога про пощаду…
Чи янголи вже не доносять,
чи вже з’явилася досада?
Але війна не є від Бога!
Вона є з пекла Сатани.
Моли у Бога допомогу,
Щоб був кінець вже восени.
Ні! Не кінець в твоєму домі,
Ні! Не кінець твоїй країні.
А щоб кінець усім відомим
Настав, хто мріяв про руїни!
Ми позбивалися з рахунків,
Скільки й кого уже не стало.
Ми вже чекали й порятунків,
Занепокоєнь було немало.
Та ми - творці своєї долі.
Ми ліпимо своє майбутнє.
І буде воно лише у волі
Світлим, мирним та могутнім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559916
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.02.2015
автор: Божена Стефанко