Прокинулась... лечу?.. пливу?.. зависну.
Де стіни, стеля?.. літо чи зима?
Нанизані лиш іскорки, в намисто,
Я в тих прикрасах в темряві сама.
Бажання всі залишились позаду,
Це шостий океан?.. не осягну.
У напрямку якоїсь автостради,
Занурюючись у гущавину...
Шепоче ліс, та де оті дерева?
Прозорим склом відбилася блакить.
Веселка сяє синім і рожевим,
В кінці її щось золотом блищить...
Разок намиста - нитки неозорі,
Сплелись спіраллю, кидають вогні.
Чумацьким шляхом, то крокують зорі...
Мабуть вони наснилися мені?
Та я ж не сплю...Спинилась на хвилину,
Взяла у руки квітку льодяну,
Присіла на дрейфуючу крижину,
Потрапивши, зненацька, у весну...
Співає ліра...бризки водограю,
Сонячний зайчик скаче у траві...
Нічого кращого не бачила...та знаю,
Тваринки ті були такі живі...
Схиляли квіти пелюстки багряні,
Скидали діаманти, не росу...
Я наче йшла... пливла, ніби в тумані.
Вплітала Мавка барви у косу.
Я вже забула, де була раніше,
В минуле брама закривала вхід...
Співала ніжно колискову тиша,
Я слухала... скінчився мій політ...
Прокинулась...
12.02.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559909
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 15.02.2015
автор: Лина Лу