Пригадую часописи дитинства,
пори шкільної і таємних мрій,
навіяних [i]учителькою з міста,[/i] –
освоїти професію танкіста
у армії і славі бойовій.
Ми бігали дивитися «маньоври».
Дорога-телеграма аж гула.
Ходили танки вгору і під гору.
Здригалося і кам’яніло горе
заляканого силою села.
У небі пролітали «самольоти».
Не дивина, що юному мені
тоді хотілось бути ще й пілотом –
героєм у бою і на війні.
І жаль, що серце стало на заваді,
і жаль, що безнадійно постарів.
Я був би кулеметником у Наді,
щоб не у мріях, а таки насправді
винищувати лютих ворогів.
І не її ви судите – невинну,
а наше небо – чисте і ясне.
І ворога покара не мине.
Я ненави́джу війни і руїну,
але за нашу вільну Україну
судіть, рашисти путінські, мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559445
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.02.2015
автор: I.Teрен