Безпритульно вулицями йшла,
Задивлялась в очі перехожим,
Бо шукала гарного житла
Для душі, яка мовчать не може…
А в цей час у Нього на столі –
Стосами нотатки і чернетки:
Недолугі правили царі,
Продавали совість за монетки…
Вже й дружина, знудившись, пішла…
Вже й колеги поглядають скоса…
Істина ж іще не розцвіла,
Та уже виднілась диво-бростю…
А в цей час на іншому кінці,
В ситому лососем МасСоЛіті
Торгувалися душесліпці
За мізерію зі срібла-міді…
І пишались критики-півні
НЕсмаком, натягнутим на рамку,
«Пильністю» недремною в собі,
Що від змісту залишає скалки…
З острахом втекла від торгашів,
Плутала сліди холодним вітром…
Крізь вікно – туди, де геній жив
Прямо із бідою по сусідству…
Маргарита… квіти в колір мук…
І кохання крапля для натхнення –
Творчість не жаліла крилорук –
І кружляли вороном знамення…
Бо ж митець не може щасним буть,
(Результату дуже штиль шкідливий) –
Десь на зламі двох світів збагнуть:
Шлях до себе – через божевільню…
А його герой – на сторінках
(Не горять рукописи, на щастя)…
І крилом змахнувши, наче птах,
Повела крізь зорі до причастя –
Спокою планетно налила
І турбот змотала павутиння…
А сама із Воландом втекла
В інший світ, який не знає
тління…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559425
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2015
автор: ptaha