КОЛО. 2.
08.02.2015* 19:25
Мандрую Думкою.
Бачу темне коло, яке немов вирує по годинниковій стрілці і я влітаю в середину його, перетинаю середину цього, як виявилося, бублика і опиняюсь в кімнаті чаклуна. Це не вірно сказане. Це за звичкою так сказав, бо під час руху вже знав куди я потрапляю. А насправді це - великий кабінет з великими вікнами. За ними знайомий мені краєвид міста, в якому я колись працював, хоча ніколи не думав, що доведеться дивитися на це місто через ці вікна.
Світла і ясна кімната. Велика. Висока стеля.
Великий стіл, зручні крісла, в яких сидять , буду так їх називати, чаклуни. Вірніше - вони усаджуються. Гарна компанія. Повільно оцінюю кожного, визначаю їх спеціалізації та заслуги, які вони вже мають перед Керівництвом, буду так називати їх Господаря та Замовника.
Знаходжусь десь під стелею кабінету. Мене вони не бачать і не відчувають - не той рівень, хоча кожний із них має неймовірну силу. Худосочна жінка з обличчям тхора, повела поглядом по сторонам. Я насторожився: невже відчуває мою присутність? Входжу в її думки - ні, це у неї, виявляється, такий рефлекс з тих часів, коли на неї полювали колеги.
Всі майже всілися і настроюються на роботу.
Перед кожним стоїть якийсь атрибут для Включення. Це чи чашка кави, чи чаю, чи свічка палаюча, молитовник, хтось розкурює дорогу сигару.... Пару чаклунів перед собою мають чистий стіл - це вища категорія, бо їх Включення знаходиться в них самих.
Нарешті всі приготувалися і навколо столу немов вітерець промайнув.
Почали.
І я абстрагуюсь від них усіх і зосереджуюсь на їх Дії.
Це - оркестр. Тут є повний склад інструментів, хоча Магія цих інструментів і обмежена - Червона, Чорна, Жовта і навіть є представник Зеленої Магії, як і Білої (!).
Вони починають "грати" і я розумію, що мене не так просто Відправили сюди, бо вони грають Кантату Третьої Світової війни.
Перед моїми очима проносяться шматки мелодії, які кожний із музикантів/чаклунів ставить собі та виконує в сплетінні кантати Зла. Я бачу їх уявні картини хаосу, руйнування міст, палаючу землю і трупи, трупи, трупи людей. Хтось із них вишукано пробудовує брехливі звинувачення, хтось має спеціалізацію на певних країнах, але я бачу/відчуваю, як їх Кантата виривається в простір, як вона нависає над Європою і як ядерні вибухи немов прорвані гнійники розквітають над країнами континенту. І все заради величі Третього Риму!
Мені неймовірно тяжко триматися простим спостерігачем. Хочеться зараз вибухнути гнівом і знищити цих Кулібінів Зла, кодувальників Війни і Смерті мільйонів людей. Та десь за моєю Думкою звучить Голос: "Чекай!"
Чекаю.
Оркестранти один за одним випливають із Кантати. Тихо та буденно переговорюються, бо їх колеги ще грають.
Голос говорить: "Фіксуй!".
Та я автоматично вже все зафіксував.
Голос говорить: "Повертайся!".
Ще раз оббігаю поглядом кабінет, людей в ньому, вікна, через які ясний зимовий день ллє сонячне світло, ряди комп'ютерів на тильній стінці по відношенню до вікон, і немов вискакую із цього Бачення, але тільки для того, щоб опинитися в просторі Кола, щоб відчути себе на стільці в торці еліпсоподібного столу.
Я - немов контейнер, з якого автоматично вивалюється не тільки те, що я бачив/відчував/сприймав/тощо, а все, що було з цим пов'язане за межами мого безпосереднього спостереження.
Мої колеги по Колу приймають все це мовчки. Ми всі зараз - колективний розум. І Ми приймаємо рішення. Вони жорстокі. В тому числі і для моєї рідної країни, але Третя Світова війна в традиційному звучанні повинна бути зупинна.
Наша програма миттєво починає діяти і тоді кожний із нас починає щезати. Хтось навіть киває мені головою без обличчя. Ми знайомі безпосередньо? Але я сиджу спустошений і приборкую свій Гнів та ненависть до людожерів-колег. Це - слабкість.
От вже тільки я один сиджу за столом. Один. Навіть Куля розтанула, а я ніяк не наважусь піти звідси. Нарешті це мені вдається - я тут, за клавіатурою компа і тільки, але побачене/відчуте горить вкарбовано в мені...
20:00
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558662
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2015
автор: Левчишин Віктор