Вогнем горить весь білий світ,
В повітрі пил. І чорна сажа
Осідає на руків'ях покинутих кадил,
Що не димлять. Лише лежать і по-своєму в'януть.
Не звертається отець до своєї вимерлої пастви,
Не відпускає вже гріхів своєму відданому сину.
Самі себе загнавши у біди і напасті
Ми забули як любить і зненавиділи людину.
Покійники в гробах уже не повертаються
І долоню від чола у них не забереш.
Чому ж моє покоління з такою радістю
Руйнує світ? Чому його ніхто не береже?
Чому людина, цей вінець творіння,
В собі суіцидальну манію століттями виховував?
Для чого, отак, падати з обриву як каміння?
Для чого ж заживо бути похованим?
Та пізно вже. Давно горить цей чорний світ
І демони ганяють душами футбол.
Я так хотів, хоч щось змінити та не зміг
Не та команда, за яку я вболівав, тепер є чемпіон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558545
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.02.2015
автор: Андрій Галенда