якби ти знала, як палають у мені
від голосу твого гарячії вогні...
яка ти гарна в ті душевні миті,
коли слова, тобою вніч розлиті,
немов міцне вино, п'янять мою печаль.
і я хотів би ним напитись, та на жаль...
на жаль, замало в келих ти налила —
я знову п'ю залишені чорнила...
якби ти знала, що для мене цілий світ...
ніщо, повір, ніщо впродовж десятків літ,
бо не було в нім твóго сонця та небес,
лише з тобою океан життя воскрес.
співають дужі гори, поле і ліси,
та не злічити усієї вже краси,
яка сховалася в твоїй тонкій душі.
ти — всесвіту мого і відлік, і рушій!
Сонцю
07.02 .2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557859
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2015
автор: Микита Баян