Хвилина... і пам'ять моя в забутті.
Єдина хвилина в моєму житті.
Що було прекрасним секунду тому
Сховалося в ніч й утворило пітьму.
Ні зірки не видно в високому небі.
Хіба ж це потрібно? Хіба воно треба!?
Там замість багать у гурті молодят
Уламки будинків угору летять,
Що гучно підхоплені полум'ям синім
Займаються й гинуть й тій же хвилині.
Ніхто не чекав, не очікував цього...
Всі мали свій світ і трималися його.
Та це подобалось людям не всім -
Постукало горе в багатий наш дім.
Де були будинки й буяло життя,
Тепер без зупинки ступає війна.
Здавалось, нікому вона не потрібна,
До змія підступного чимось подібна:
Захоплює, палить, вбиває людей...
І люди ж вбивають!. І стільки смертей...
Навіщо? За що? Чому саме ми?
Ми ж сіяли злагоду поміж людьми...
Не скаже ніхто - всі будуть мовчати,
А люди під кулями Бога прохати,
Щоб вижити в центрі страшної війни,
Забути усе й залишити лиш сни....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557832
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 07.02.2015
автор: *Кассіопея*