Осунулись днями стіни,
Обсипались камінням до ніг.
Її нахилити хтіли
Фашисти перед своїх колін.
Безпечні в брихливих мріях,
Та помилились на сотні літ.
Не живе в тюрмі Надія-
Українських сердець моноліт.
Вдалині без їди й родини,
Вона топчеться по брехні.
Чорні душі тремтять щоднини,
Боячись згоріти в огні.
Не ув'язнити їм надію!
Цій силі не є перешкод!
Куди схоче туди й полине,
І наробить злодіям шкод.
Їм зведено теж каземати,
І кулі вилиті на них.
Народила вже сина мати,
Що у підвалах міських
Їм відпустить імперські гріхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557654
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.02.2015
автор: олена гай