не питай від чого слова мої колючі як прути залізні.
покладу тобі їх на язик і стану дивитися – проковтнеш чи від болю завиєш, як звір поранений.
що тобі, милий, сказати не можеться? розум затьмарило?
любчику, ще не пізно ставати навколішки.
молися. Богові. молися. любчику.
Отче Наш, що єси на небесах.
бачиш, а ти віру осторонь лишив, викинув з серця Господа Твого Ісуса Христа,
от і слова мої колючі повернули тебе до життя.
як казав ти? не вірую?
щонеділі зранку тебе запах ладану ніжно огортує,
тільки не я, а ти знаком хреста відчайдушно торкаєшся чола, живота і плечей.
во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…
амінь звучить нещиро і, видається, що ти погруз у брехні,
а моя релігія, як і церква, завжди при мені.
залізних прутів менше торкаються – відчуття ж гостріші,
мов воєдино – ненависть, гнів і тепло.
Отче, а мене наче й не було ніколи?
що б то значило?
© (авт. - 2015)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557596
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2015
автор: VOSKRESENSKA