І [i]бігти-бігти[/i] від війни, через масштабну труну свого народу, відчуваючи гарячий подих смерті у поранену спину, туди, де не гудять в голові арії гострих фальцетів пуль у тіла, де небо осяює всіх Божою благодаттю, панує мир та добро, розквітаючи з полями пшениці. І [i]бігти-мчати[/i] до своєї мети, покинути шаблі, блокаду, бомби палючі, вдихнути на повні легені чисте повітря, не засмічене смородом крові та ворожнечі. І [i]кинути[/i] пити, палити, кричати від страху, боятись власної тіні, серійних думок про кінець існування або ж страшної істоти, що пустила огидні червоні щупальці по капілярах нашої Неньки. І [i]летіти-летіти[/i] на захід, на південь, на північ і схід, радіти посмішці нації, чути пісні українські, топтати ногами Кримський пісок, пестити море руками й відчайдушно прагнути свободи та незалежності. І [i]рахувати[/i] удари сердець усіх перехожих, любити свою землю родючу, людей працьовитих, погоду сезонну, цінувати неприборканий хронос, який, мов Сірий Кардинал, впливає на політику паспорту та розмальовує обличчя кумедними зморшками. І [i]вірити[/i] в мирне життя, без аплікацій, дурних декорацій, неправильних рішень інших народів, тотальної ворожнечі, сльози тільки від щастя, бо люди, мов квіти – розкривають свої бруньки в екологічно чистому ґрунті, коли не вбивають невинних осіб, не хоронять їх щогодини, не наспівують мелодію Третьої частини «Сонати для фортепіано №2» Шопена в автівках. У [i][b]НАС[/b][/i] неодмінно буде свій Едем на Землі [i](я знаю, я вірю, я відчуваю!)[/i], що, мов птах перелітний повернеться у рідні краї, щоб обдарити покірний народ райським спокоєм та душевним теплом… [i](я знаю, я вірю, я відчуваю!)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557566
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2015
автор: Незайманий займенник