Час іде по нетрях, час іде по жилах,
Хапаючи людей за лікоть тріумфуючи.
Вже звідана омана, дурна сила.
Відпускати людей, але прицьому їх люблячи.
Час не вода, а земля перекопана.
Багно у серцях заїдає мальйони квітучих стежок.
Замість того щоб на коханих сипати квіти тоннами.
Ми робимо в буденність ривучий стрибок.
Душа родюча, ось що цінується.
Егоїзм це не привід бігти за модою
Головне щоб руки обіймали не з свинцевою важкістю
І повіки не тяжіли смолою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557482
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2015
автор: Мария Инкерман