Я тебе розкохаю.
Моїм ти ніколи не будеш.
Хіба можу я птаха,
що в небі літає, спіймать?
Час – то добрий є лік.
Я забуду тебе, ти забудеш…
Це чуття, що зродилось,
приречене пусткою стать.
Я про тебе забуду.
Та каятись дуже не стану.
Я щаслива, що мала
можливість носити тепло,
Що світила зоря
у душі до такого титана!
Прощавай. Пробачай.
Засихає кохання стебло…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)