***

Я  звісно  не  навчусь  ходити  по  воді
Та  плакати  без  сліз;  людині  не  дано
летіти  в  височінь  без  крил  тілесних
і  із  журбою  буть  на  самоті;
іще  одне  життя  нам  не  нанести  на  панно,
ран  не  загоїти  тяжких  словесних
Ретельно  обираєш  голку,  нитку,  полотно
Воно  тебе  під  три  чорти!  -  і  вишива  само
Хрестами,  гладдю…  десь-коли  тамбур
петляє  швами  нездоланних  бур…
я  очевидно  не  навчусь  ходити  по  воді,
бо  вже  ходжу,  не  вочевидь,
і  плакати  без  сліз  не  є  потреба
вони  криштальні  й  відображують  блакить
як  на  пташиних  крилах  я  літаю  окрай  неба.
Ми  із  журбою  не  буваємо  на  самоті,
Вона  приводить  друзів,  завдячую  її  я  доброті.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555956
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: Boniel