До чого ж мені затишно з тобою!
Дивлюся в очі щиро і відверто,
Ділюсь з тобою радістю й журбою,
Усім – усім, що мається на серці.
Не знав до тебе ні одної в світі
З якою би отак: душею в душу.
Всі одкровення, як весняні квіти,
В своїй душі оберігати мушу.
Душі твоєї дзеркала привітні
Мене ласкаво держать у полоні
І ніжності твоєї дивоцвіти
На серце мені ллються крізь долоні.
Тому і вдячний я тобі безмежно
За кожну мить даровану у днині.
Тебе цілую ніжно…обережно…
Як найдорожчу на землі людину.
Тебе ціную так, бо ти – єдина,
У кому від життя усе що маю,
Бо ти підеш надвечір в морок сивий,
Де біля тебе місця ще не знаю.
І будеш там аж дві доби предовгих,
Аж дві доби, що тягнуться, як роки!
Чекатиму невтомно знову й знову
На милу пісню твоїх легких кроків.
Стікає час, немов вода нестримна
І знов, з тобою - назавжди прощаюсь,
Аж поки повернеться мить щаслива,
Де знов не буде суму та відчаю.
28/01/2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555573
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2015
автор: dovgiy