Вона чекала його постійно,
Долонями підперши чоло.
А повз неї котилися війни
Заглядаючи у вікно...
Вишні плакали білими росами,
Осипаючи білий цвіт.
На обличчя закутане косами,
Сивиною полинових літ.
Йшли роки і вертались додому
Із пащек лютих воєн-змій.
Мужні воїни різних загонів
Несучи у долонях біль.
Несучи у руках дрібку волі,
Берегли мов останню сіль.
Що потрібною буде до хлібу
Для нових і нових поколінь.
А у неї ще сині очі.
А дітей ще чекає вона.
І у житньому полі до ночі
Голосить Україна моя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555441
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 28.01.2015
автор: Назар Куліш