Ясніше оговтуючись од безсоння,
Зіпрілі долоні кермо розвертатимуть.
Мій дім незнайомих гостей виціловує,
Мене ж не бажає не зріти й не знати
Зупинка лише на придбання пального.
я той навіжений, що палить заправками.
І ходе вночі у ліхтаревих стогонах.
Шпана не зорудує, пес не загавкає.
А провід торкатиметься землі струменем,
Що після дощів відчайдушно зволожена.
Мене насторожує та, над ким думаю,
Нічим не зворушена, трішки спустошена.
Її не зустріти на звітах й обкладинках,
Тому й так відверто стріляє супротивом.
Усупереч мареву, вдосвіта тягне
З обличчем зразки малювати банкнотові.
А очі світилом у небі розвісити,
Щоб кожен знайшов своє любляче місто,
А в морі ввімкнути її нову пісню,
Аби браконьєр відцурався від вбивства.
Це просто зима, проживемо без зелені,
Нічні ліхтарі посилають осоння.
Та руки її стануть деревом-велетнем,
Допоки своє подолаю безсоння.
І небо моє - епіцентр займання
Причина його - теракотові очі
І бачити зможу так рідко й замало
Настільки, наскільки вона цього схоче.
1'15
#bloodless
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555349
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2015
автор: Митрик Безкровний