Лапландія вмерла під кулями,
А ельфи затоптані в сніг...
Втікали у вирій зозулями
Лиш ті, хто прокинутись зміг...
Осяяні маревом золота,
Ще сонні, нічні небеса
Тягнулись до мирного молота,
І плакала тихо роса...
Безмежні пустелі Лапландії,
Засніжені, білі, свої,
Порвали на крихітні Ландії,
На землі, райони, краї...
Зі сходу кайданки накинули,
Із заходу мазали мед...
Серця зупинялись і гинули
Заздалегідь й наперед.
А сніг розлетівся, прострілений,
Засипав і кров, і свинець,
Червоний був швидко відбілений,
Сховавши вовків і овець...
Лапландія вмерла під кулями,
А ельфи затоптані в сніг...
Втікали б у вирій зозулями...
Нажаль, ніхто встати не зміг...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2015
автор: Аарон Краст