Тепер нема глухих лісів –
І все ж ми заблукали в хащі.
Поміж пташиних голосів
Одлунням вигук твій висів,
Що ми таки отут - пропащі.
О те блукання запашне
(Духмянили шипшина, трави),
І все довкіл живе, рясне
Немов дивилось у пенсне,
Що ми для їхньої забави.
А може й так! Образ нема,
Ми – гості у зеленім домі.
Не проганя, не відніма
Захоплень ця краса німа,
А зве у таїну хоромів.
І ми забули про біду:
Ходили, дивувались радо,
Як по казковому саду,
Хмільні у зіллі і в меду,
Притишені з тобою, ладо…
Багато відлетіло літ,
А не забулася мандрівка.
І, певно, хтось наш знайде слід,
Де з грабом розкошує глід,
Де хаща – царствена домівка.
25.01.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554760
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.01.2015
автор: Вячеслав Романовський