Так що, мала? Ти все розбила знову?
Збирай бігом, доки ніхто не бачив!
Терплячості не маєш - завела розмову...
І думаєш тепер, що він для тебе значив?
Така сама сліпа й жорстока!
Хоч очі - теплі океани...
А він у них? Чи лише їх притока?
Доки не знатимеш, то як залижеш рани?..
Поезія твоя, теж саме вістря леза,
Тай солодко щербетом віддавала.
Та ти сама не знаєш де її генеза,
Тому, тепер вона колючим словом стала.
А ти пиши-пиши ! Не зупиняйся!
Тут виллється - в житті теплом віддячиш...
В тій грі, лиш не забудь, як він іменувався?
Бо ж, бачиш, мила, змії всюди...бачиш?
Іоанна Пекун
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554757
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2015
автор: Ioanna Pekun