А вже за вікном, потихеньку, світає.
Іще одна ніч із життя відлітає.
Кружляла вона своїм чорним крилом,
А жінка не спала за темним вікном.
Не сяяли їй ясні зіроньки з неба,
І в чарах любові не було потреби,
І ніжність, при згадці, вже душу не гріла,
А швидше за все – пригадати не сміла.
Навіщо ті згадки? Для чого ятрити?
Вона днем поточним тепер буде жити.
За внуків турбота, за власне здоров’я,
І нащо їй згадувать те безголов’я?
Чому ж тоді серце стискається болем,
Коли чує пісню кохання за полем,
Коли юний голос натхненно співає,
Як ніжно та вірно дівчину кохає?
А що ж їй робити, коли серце має?
Воно ж, навіжене, і часу не знає.
Здається, вже стільки часу пролетіло…
Вже мало б забути!.. таж ні – защеміло!
Отак пролежала до самого ранку,
Який синім оком зирнув за фіранку.
Піднялася, стомлено, поратись стала.
Не м’ята, не клята, а ночі не спала.
18.12.2014 22:30:37
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554756
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2015
автор: dovgiy