поглянь навколо тиші, озирнись,
в ці очі, варті сотень, подивись.
на білих крилах ночі й дня
брати його вже полетіли ввись.
одна душа із тисяч... розмовля,
неначе вод джерельних течія.
така прозора, чиста і стрімка,
лише не радісна, як немовля...
до моря лине спрагла й до струмка,
напитись тягнеться його рука —
омити рани, що вогнем роздерті
й политі боєм [сіль його гірка].
у нього вік... немає навіть й чверті,
він їсть і спить завжди за крок до смерті,
та б'ється, мов за два чи три життя,
тому слова і погляд геть відверті...
для когось він іще син чи дитя...
можливо, в світлім серці є дівча,
не знає, може, що таке рідня,
та безліч крил з ним у бій полетять.
25.01.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554679
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2015
автор: Микита Баян