Коли кажу що ти псуєш моє життя
То просто напросто порівнюю із нікотином.
В моєму мозку звилося гніздо
З котрого вигнати тебе вже неможливо.
Замало слів щоб пояснити те сп'яніння
І вічно смертний, вічно молодий.
Я мов Антонич, п'яний з божевілля
Себе розп'яв за ніжний голос твій.
І з глузду з'їхавши у білосніжному житлі,
Дивлюсь як хтось плете петлю з підтяжок.
Життя псуєш мені мов нікотин -
З тобою гину, а без тебе тяжко...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554597
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.01.2015
автор: Назар Куліш