Не пам'ятайте мене хоч якимось,
Просто частенько читайте вірші.
Все це й раніше комусь говорилось -
В творчість вкладаю шматочки душі.
Хащі розлогі, дуби коренасті,
Всі почуття, наче звірі у них.
Вірші - то пристань, де я кладу снасті,
Де в мене основа від щастя та лих.
Трісне земля, розійдуться окови.
Час і обставини візьмуть своє.
Я відійду на чистильні розмови,
Творчість моя мені пам'ять зів'є.
Хтось саркастичную посмішку скривить:
"Ким же ти був, о простий віршомаз?!"
Не зрозуміти підводнії рифи,
Тим, в кого совість не білий алмаз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554228
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2015
автор: Андрій Конопко