СИЛА ЛЮБОВІ.
Наче чорна кіннота промчались літа
Далина десь дзвенить стременами.
Вже й кінчається осінь моя золота
Та погрожує старість снігами.
Ніби все вже минуло, а те, що ще є,
Вже не здатне злетіти на крилах.
Тільки ніжність мою та кохання моє
Прірва відчаю ще не закрила.
Давню юність свою вже не кличу сюди
У сумне та важке сьогодення.
Вже від неї не знайдеш у часі сліди,
Що засипані пилом буденним.
Тільки тим я живу що побачу тебе,
Що твій голос для мене лунає
І тріпочеться серце, хоч зовсім слабе.
Бо миліших для нього немає.
Ми розмову свою неквапливо ведемо,
Всі емоції сховані наче.
Тільки очі у душу вдивляються щемно,
І бажання приховані плачуть…
Так, на жаль… моя квіточка ти золота,
Не даю я в цю мить тобі знати
Яка пристрасть всю душу мені обгорта,
Як я хочу тебе обійняти!
Я припав би до твоїх колін дорогих,
Аби в щирій сердечній молитві
Розказати про всі свої прикрі жалі,
І про серце, дощенту розбите!
Я молився б, як моляться тільки Богам,
У палкім, молитовнім екстазі.
Я віддав би всю силу найкращим словам,
Тільки б ти в них повірила зразу!
Та не можна мені. Та не можна тобі.
Нам інакше не бачитись знову.
Ніжно дивишся в очі мої голубі
І ведеш неквапливу розмову.
Про дітей, про внучаток, про справи свої,
Довіряючи в кожному слові.
І вже цим воскрешаєш ти сили мої
Неоціненим даром любові!
08.12.2014 22:22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2015
автор: dovgiy