Ти сказала і я повірив.
Ти свій шарф залишила мені.
Будь достойна моєї довіри;
Виглядаю тебе у вікні.
Вище неба і нижче пекла
Ця ненависть лоскоче уста.
Як чудово, що в нас є цегла,
Щоб між нами звести моста.
Без спочину мурую опори
У надії, що ти також.
Ми звернемо з тобою гори,
Якщо ти не поставиш сторож.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553971
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2015
автор: Андрій Конопко