Боженько, милий, Чи довго ще буде,
Текти наша кров за нажиті гріхи?
Чи розум у горі лиш, може, прибуде:
Коли люди в щасті – пустують церкви.
Росіє, я знаю, ти теж віриш в Бога,
Піди, помолися за спокій та мир,
За це тобі краща прийде допомога:
У Господу сила − не в лезах сокир.
Вкраїнонько, мила, і ти приклонися,
Карає Всевишній бо не без вини.
Чи хто в суєті повсякденній молився,
Хто дякував Богу за хліб запашний?
Чи мир цінував, не сварився із братом,
Прозорим і вірним до ближнього був.
Ти так недарма застогнала під катом,
О земле моя, час розплати прибув.
Але не відчаюйся, знай, Україно,
Як батько, який любить сина свого,
Виховує строго, та добре й надійно,
Щоб в серце до його вселилось добро,
Так само, лікує Святий наші душі,
А значить, Він вірить, що буде з нас толк.
Коли до добра ми не будем байдужі,
Тоді з наших вулиць піде вражий полк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553874
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2015
автор: Сніжана Репеченко